ЧУ-2014 серед юнаків 2002-03 р. н. був запланований ще у 13 році. Дніпродзержинськ 11 – 17 травня. Почалися серйозні події в Україні і це внесло свої корективи, частину березневих змагань скасували, частину перенесли. З квітня вже пішло все за графіком, але ми все ж чекали на зміни. «Перенесуть», «відмінять», «відбудуться в іншому місті», «це ж ще зовсім малі діти» - такі розмови звучали чи не щодня. Зрештою, стало зрозуміло, що нічого змінюватись не буде і питання стало: «ми їдемо чи не їдемо?». Їхати на схід, де поруч фактично йде війна було відверто страшнувато, батьки переживали за дітей, тренери розуміли, що рівень відповідальності в такій поїздці множиться на 2. Дітей це все мало цікавило, вони тиснули дома на батьків, влаштовували «концерти» і вимагали поїздки. В останній тиждень ми тричі збирались з батьками і все ж вирішили – їдемо. 
Ніч, день і ще одна ніч в вагоні поїзда і нарешті о пів на п‘яту ми в Дніпродзержинську. Прогнозовано нецікаве промислове місто, сірі і бордові хмари в небі і важко дихати. Бассейн непоганий, але не працює вентиляція, і всередені повітря нема зовсім… Мені, як молодому, призначили суддівство в двох іграх щодня плюс наші ігри, загалом доводилось до 5 годин підряд сидіти всередині басейну. Вже на третій день стало погано, добу нічого не міг їсти, згодом відпустило. Натомість місто порадувало дуже дешевими цінами в супермаркеті, тишею і спокоєм, ніяких сепаратиських заворушень тут не було і близько. 
В понеділок грали першу гру зі Львовом і… програли. Трохи не вистачило везіння ( 6 разів м`яч влучав у каркас, не забили пенальті), двоє гравців основи з різних причин не змогли зіграти в цьому матчі, була трохи і недооцінка суперника, адже в березні ми вже двічі грали зі Львовом і обидва рази виграли, але… то було в березні… сьогодні Львів виявився сильніший і рахунок 11:7 був по грі. Наступного дня – Харків, команда, яка теж приїхала за медалями. До цієї гри вже готувались надзвичайно ретельно, програвати вже не можна. Перший період закінчується з рахунком 0:1 не нашу користь, м`яч вперто не йде у ворота. Тут своє слово взяли львівські хлопці, що сиділи на трибуні, вони влаштували просто фантастичну підтримку Ужгороду і зрештою – є перший гол! 1:1. Далі «прорвало» - третій період закінчився 1: 11 вже на нашу користь, а загалом гра 12:3. В наступні дні було легше, ужгородці по черзі обіграли дівчат з Дніпропетровська ( гра поза конкурсом ) 11:6, Дніпродзержинськ 24:0, другу команду Харкова 14:2 і Дніпропетровськ 13:3 . Доля медалей вирішувалася у матчах з Одесою і в п`ятницю Львів свій шанс не упустив, вигравши 9:5 . Львів- чемпіон, ми розігрували 2-3 місця з Одесою в суботу. Початок гри був за ужгородцями, ми повели в рахунку 4:1, але Одеса здаватись не збиралась і вперто «показувала зуби»- 4:3, 5:4, 6:5, 7:6, – «гойдалки» тривали протягом всієї гри. За 1 хв 17 с до кінця за рахунку 8:7 ми здобули право на 5-метровий. Це був момент істини, Філ навіть відвернувся і не хотів дивитись. Бити пішов Річі і … забив! 9:7 – це вже була перемога, гра так і закінчилась.
Після майже 15-ріної перерви камбек ужгородців виявився яскравим, навіть попри одну поразку команда забила найбільше голів – 79, пропустила найменше – 26, стала автором найбільшої перемоги турніру 24:0, найкращим бомбардиром став Гедєш Річард з 19 мячами.
Не засмучує навіть програш Львову, адже тренером львів`ян є хто? Ужгородець Віктор Момот, вихованець того ж таки Філа! 
Хочеться подякувати батькам, які повністю профінансували поїздку, і попри всі переживання зробили все для своїх дітей. Ці діти народились в іншій країні – Україні за яку було безмежно соромно… Ми віримо, що зараз народжується нова Україна, що хтось з цих хлопців стоятиме на п`єдесталі і буде дивитись як підіймають прапор його країни, слухатиме гімн його країни і пишатиметься тим, що він УКРАЇНЕЦЬ. Присвячуємо цю перемогу людям які стояли і боролись на Майдані, світлій пам`яті Небесної Сотні, людям, які і сьогодні зі зброєю в руках змушені боронити Україну. Нехай це буде невеличкий внесок нас і наших дітей в спільну справу – побудову нашої спільної УКРАЇНИ!